Вечір памяті журналістки Марії Дубук.

   Шалений ритм життя, сотні кілометрів щотижня, безліч нових зустрічей, десятки перечитаних за день текстів… А на вихідні її чекало маленьке село на березі мальовничого озера Луки, яке вона дуже любила, з рутинними домашніми клопотами та родинними проблемами.

 

 

Неспокійне, напружене життя, у якому майже не залишалося часу для себе. Життя, упродовж якого вона дарувала всім, хто її знав, до останку свою любов та підтримку, доброту та терплячість, світло ніжної, ранимої трепетної душі і надію, що світ обов’язково зміниться і в ньому буде менше кривди та неправди. Воно було яскравим і коротким, як спалах зірки у нічному небі.
  Марійка Дубук… Журналіст з великої літери, неординарна особистість, надійний друг і порадник, розумна жінка з безкомпромісною філософією доброти та християнських ідеалів, про неї надто важко згадувати у минулому часі. На жаль, страшна невідворотна недуга, що підстерегла її у розквіті творчого таланту, розлучила її з тими, кого любила вона та хто цінував і шанував її. Залишилися лише пам’ять та спогади, які допомагають переживати цю втрату. Саме вони, 20 лютого, в день народження Марійки, зібрали в Старовижівській районній бібліотеці для дорослих шанувальників її журналістського таланту, колег по перу, друзів, близьких, знайомих, учасників творчого об’єднання «Автограф», котре ініціювало вечір-спогад за книгою Марійки Дубук «Земля вмивається весною», що вийшла вже після смерті авторки.


Сердечними, трепетно щирими були розповіді про Марійку шеф-редактора газети «Вісник і К» Євгена Хотимчука, колеги Костянтина Гарбарчука, з яким вона пропрацювала в цьому виданні не один рік, ветерана журналістики Олени Чабан, настоятеля храму-каплиці Казанської ікони Богородиці, прихожанкою якого була Марійка, Олександра Сандера, редактора Старовижівської районної газети «Сільські новини», у якій розпочався творчий шлях Марійки, Юрія Коваля, поетеси Наталії Лабнюк, земляка і автора кількох книг Миколи Курилюка, помічника народного депутата Ігоря Гузя Василя Романюка, котрий добре знав її по громадській роботі, близьких друзів Любові Микитюк, Анатолія Улізька та інших присутніх у залі.


Під час щиросердної розмови винуватиця торжества дивилася на нас зі світлин на екрані, що повертали в ті щасливі часи, коли поруч була світла людина із сонячною душею. Її очі ніби промовляли:

 
— Я прощаюся з рідним краєм у мовчанні, В побожній тиші…
Вечір сонце пшеничне розкраяв. І окраєць над полем залишив.
Сонце, сонце, освітлюй тіні! Не заходь, почекай хвилину!
Я ще раз у твоєму промінні Озирнусь на свою батьківщину.


У день народження Марійки Дубук вісниківці та журналісти «Сільських новин» побували й на її могилі в Лютці, де настоятель храму-каплиці Казанської ікони Богородиці Олександр Сандер відслужив літію за покійною.

Нині про радісні та сумні хвилини в житті села на кладовищі нагадує церковний дзвін, про який так мріяла за життя Марійка і який з’явився тут, коли вона відійшла до Господа, завдяки зусиллям колективу газети «Вісник і К», зокрема його шеф-редактора Євгена Хотимчука.

Архіви