Іллінський храм села Сереховичі.

Фотоальбом

Церква Святої Параскеви.

Священиками в церкві Св.Параскеви впродовж ХІХ, першої частини ХХ ст. були:
Іван Дашковський 1831-1839рр. 8 років
Андрій Костецький 1840-1857рр. 17 років
Василь Концевич 1858-1869рр. 7 років
Анатолій Косаковський 1866-1912рр. 46 років
Володимир Юхновський 1913 р.
М. Теодорович 1918р.
Павло Савчук 1919-1925рр. 6 років
Микола Коровицький 1930-1953рр. 23 роки

  Найдовше прослужив священик Аполоній Косаковський – 46 років. 13 лютого 1913 року він помер у віці 69 років від запалення легень. 16 лютого чин похорону здійснив благочинний 1-округу Ковельського повіту протоієрей Петро Велицький. Поховали А. Косаковського на парафіяльному кладовищі. У 1911 році ним збудована на кладовищі невелика церковка Успіння Пресвятої Богородиці на могилі  померлих дружини і дочки.
Окрему інформацію про становище церкви несуть реєстраційні картки парафії Ковельського повіту. В реєстраційній картці церкви с.Сереховичі Несухоїжської гміни вказано, що на межі 20-30 років ХХ ст. при церкві діяв парафіяльний комітет, кількість парафіян – 2633 (всі українці), зараз – 863. На місці старої церкви була збудована нова, закладена 29 травня 1884 року, закінчена в жовтні 1888 року на кошти парафіян, а в 1934 році знову ж таки самі парафіяни зробили капітальний ремонт. Другий ремонт провели у 1946 році. Та на свято пророка Іллі, цього ж, року вона вщент згоріла від блискавки. Божу службу почали проводити в церковці, що розташована на кладовищі, збудованій А.Косаківським. Священиком в цей час був Микола Коровицький, одружений. Дружина Іраїда, сини – Олексій і Олег. Священик і матушка походять з родини священнослужителів. У М.Коровицького дід і дядько були священиками, у дружини – батько. На долю сім’ї Коровицьких впали великі сімейні біди, їх переслідували в атеїстичний період.
Первістка Кирилка смертельно вдарив кінь, після чого батюшка рік не міг відправляти похорон. В 40-х роках почалися атеїстичні переслідування, а пожежа в 1946 році, коли згоріла церква Св.Параскеви, стала справжнім горем для батюшки і прихожан. Священик дуже намагався відродити храм, та на той час це було неможливо.
У 1953 році отець Миколай виїхав в с.Молодево Рівненської області. Переслідування з боку атеїстичної влади та побутова невлаштованість надломила його і сім’я переїхала до родини матушки Іраїди в Почаїв. Він захворів на туберкульоз і в 1955 році помер. Поховали його в Почаєві.
Сини обрали інші професії. Старший, Олексій, по закінченні сільськогосподарської академії працював лісничим, мав орден „Знак Пошани” (помер у січні 2007 року), а молодший, Олег, працює лікарем у Одеській області.
Отець Миколай залишив глибокий слід в селі і в душах прихожан своєю великою просвітительською і благодійною діяльністю.
Після 1953 року церква не мала постійного священика. До двох років був Буйницький, один рік – Петро Ярощук (односельчанин) з великими перервами. У 60-ті роки церкву зовсім зачинили, а деякі церковні речі були передані в інші церкви.
У роки перебудови церковна громада організувалась і провела ремонт церкви, що знаходиться на кладовищі. В 1990 році її відкрили. Настоятелем був призначений священик Микола Йовик, уродженець с. Селище, який обслуговував парафію села Буцин, а пізніше був духівником Старовижівського благочиння. Помер в грудні 2005року. Не мали постійного священика до 2000 року, поки не очолив парафію отець Валерій Балюк.

    Відродження храму у селі.

  Відроджувати нашу Іллінську церкву було складно і важко ще й тому що не було постійного священика. Та Господь допоміг. Вирішили звернутись з проханням до владики Симеона, щоб священиком у нашому храмі став наш односельчанин Валерій Балюк. Ми декілька разів їздили в єпархію до владики з цим проханням, бо одразу були сумніви в доцільності такого призначення, мовляв молодий священик, чи сприймуть прихожани. Та ніхто не помилився, бо з приходом отця Валерія робота із зведенням храму пожвавилась. Та і прихожани прийшли до висновку, що так як свій батюшка молиться за своїх людей, так може молитись тільки мати і батько за дітей.
Наш священик Валерій Олексійович Балюк, ще досить молодий – 40 років. Народився 16 липня 1966 року в с.Сереховичі. Після закінчення в 1984 році культурноосвітнього училища в м.Луцьк, декілька років працював у районному будинку культури. Та Бог покликав служити і молитись.
І в 1989 році вступає у Мінську духовну семінарію, яку закінчує у 1994 році, навчання поєднує з виконанням пастирських обов’язків у деяких храмах району, в тому числі і в нашому. У 2000 році отець Валерій став настоятелем нашого Іллінського храму.
Зведення куполів, розпис храму, іконостас, припали на час служіння отця Валерія. Ми розуміємо його хвилювання, бо він днював і ночував у храмі, щоб все було якнайкраще. Художник Архип прислухався до порад священика і все вийшло на славу. Іконостас виготовляв Півницький Степан Миколайович. За порадою отця Валерія в нас особливий іконостас, тому що всі ікони іменні. Батюшка вніс пропозицію поіменно організуватись прихожанам на придбання ікон. Це дуже спонукало прихожан до дії. З охотою робили внески групами – Василі, Марії, Миколи і т.д. Такий захід дуже об’єднав прихожан і всі залишились задоволені. Хористи придбали ікону Божої Матері Успіння, батьки священника – Тайну Вечерю.
Зайнялися збором коштів по інших селах. Організатором цього стала Варвара Сарапіонівна Бондарчук. Прихожани об’їздили понад 100 сіл округи.
Знайшлися спонсори, вихідці із села, які надали відчутну допомогу. Хочеться згадати їх всіх поіменно: Анатолій Олександрук (адвокат, м.Ковель), Василь Жолоб (лікар м. Львів), брати-лікарі Ярослав і Олександр Балюки (м.Луцьк), Степан Жолоб (підполковник у відставці, с.Сереховичі), Леонід Сагаль (шахтар-пенсіонер, м.Луганськ), Михайло Балюк (інженер, м.Ковель), Анатолій Карпук (голова об’єднання „Черкасліс”, м.Черкаси). Їх допомога була дуже вчасна і вагома, а саме: хрести на куполах, дзвони, хоругви.
Із завершенням внутрішніх робіт в храмі священник радів разом з прихожанами, але до відкриття необхідні були ще огорожа, доріжки, тощо. Знову отець Валерій в поїздках, клопотах. Нарешті все закінчено. Та хвилювання не полишили церковну громаду, хотілось якнайкраще підготуватись до освячення храму, бо сам владика Симеон буде проводити цю урочистість.
1 серпня 2004 року храм було освячено, а 2 серпня – престольне свято пророка Іллі, яке відзначалось в новому храмі. На урочистість святкування прибули тодішні керівники району, журналісти, спонсори, люди з навколишніх сіл. Голова районної ради Іван Кручковський подарував ікону святого пророка Іллі. Архієпископ Симеон щиро привітав присутніх з цією урочистою подією, а ініціаторам будівництва – Марії Євтушик та Варварі Бондарчук вручив подарунок, образ Божої Матері Смоленської. Окрасою свята були привітання дітей місцевої школи.
За всі роки зведення храму святого пророка Іллі нас Господь обдарував своєю благодаттю і будівництво йшло дуже спокійно без будь-яких конфліктних ситуацій. Тільки тепер ми, мабуть, зрозуміли, що нам сприяло допомогою.  Від часу освячення фундаменту до підняття куполів, на протязі семи років, кожної середи і п’ятниці, прихожани з псаломщицею Таїсією Кисляк читали акафісти і молились. Ще церковна громада три рази переживали велику радість. З Почаївською іконою Пресвятої Богородиці „Призри на смирение”, „Зимненская”, Бог сподобив нас зустрітись з ними, прикластись, помолитись, а дехто отримав зцілення.
В 2006 році, вже в новозбудованому храмі, молились і прикладались до ікон „Миколи Чудотворця”, „Сергія Радонежського”, „Хрестителя Русі Володимира”, „Чорнобильський Спас”.
Хочеться додати: всі події, пов’язані із зведенням храму, урочистості ми зафотографували для нащадків, для історії, бо як говориться „сохраняя память о других, мы оставляем память о себе”.

                                                                                                                                        Підготувала матеріал: Євдокія Тарасюк

 

Архіви